Атанас Ванчев де Трасі, президент міжнародного поетичного руху “Poetas del Mundo” – про нову книжку Ганни Герман

by Hanna_Herman

“Літературна Україна”, № 43 (5572), 6 листопада 2014 року

Анна Герман народилася на Західній Україні, а саме ця держава вже більше року – у щонайсвіжіших випусках новин, і здебільшого через трагічні події; вона – письменниця, але також політик, журналіст і народний депутат. У своєму романі авторка змальовує еволюцію добре відомого їй світу, який змінився упродовж останнього століття: вона або сама стала свідком його разючих перетворень, або ж дізналась про них від старших. Тож ми спостерігаємо за перетворенням далекої провінції австро-угорської імперії на незалежну українську землю.

Передусім у «Пірамідах невидимих» вражає здатність авторки простежити еволюцію цілої нації, за позірного зацікавлення лише людським мікрокосмом, ба навіть деякими ніби й далекими одна від одної гранями мікрокосму.

Ганна Герман та Атанас де Трасі_2

Письменниця зображає світ твору поволі-поволі, наче художник-пуантиліст, потроху вияснюються звичаї та традиції у певну історичну добу. Іноді мимоволі згадуєш відомий роман Жуандо «Шамінадур», у якому постає літопис невеличкого міста у центральній частині Франції, де схожим чином розкриваються й аналізуються таємниці життя героїв, аж доки кінець-кінцем вимальовується своєрідний портрет Франції певної епохи.

Звичайно, йдеться про зовсім різні місцевості, але зауважу, що задум Герман амбітніший за Жуандо – в тому сенсі, що французький письменник працював у горизонтальній площині, тоді як образ України постає не лише у просторі, але і в часі… адже українське селище, така собі глибинка, пережило значно більше історичних потрясінь, аніж містечко в центрі Франції, хоча ці біди і спливли за водою без сліду.

Роман Анни Герман – це справжній літопис, попри те, що хронології у книжці годі шукати. Це літопис змін і незмінного у ментальності, літопис життєвих буднів, літопис життя людей, яких творить історія – і вони пливуть по ній у своїх човенцях. Переважна більшість цих людей – прості, їхній обрій замикається на поглинанні вечері та нічному спочинку, але вони свідомі того, що котять вічне колесо одноманітних справ, котрі забезпечують їм, хай і непевне, а виживання у цьому світі. А втім, є й персонажі, що прагнуть виборсатись із коловороту такої долі. Наче в журналістському репортажі зображені реалістичні образки з проблематики алкоголізму, хвороб, інцесту. І водночас бачимо, як селянський світ поволі-поволі змінюється, з’являється освіта, лунає заклик великого міста до пошуку кращої долі, відчувається першочергова роль жінок і релігії (католицької, адже ці землі тривалий час перебували під австро-угорським впливом), а також потайний спротив радянській владі.

В інших розділах ідеться про часи ще перед Другою Світовою війною, коли ще існували, доки й зникли у селі представники певних меншин, про боротьбу антирадянських повстанців, що стали жертвами репресій і нарешті – про життя на порозі двадцять першого століття… Все це змальовується на невеличкому клаптику землі, де пливе Ріка, помічниця й каральниця, – саме на освяченій нею місцині відбуваються всі найважливіші події.

Роман – по-глибокому реалістичний; у ньому зображається також прихід нового покоління – нащадків тих, хто покинули Україну з політичних міркувань під час Революції чи Другої світової війни. Дехто з емігрантів не зміг упоратись із ностальгією за батьківщиною. Приклад юного Бориса в цьому плані досить промовистий.

Анна Герман також приділяє велике місце опису перипетій із життя новітньої еміграції, що здається тимчасовою, викликаною економічними проблемами. Навіть якщо українським заробітчанам недоплачують, за умови раціонального використання вистражданих коштів вони можуть повернутися до села заможними панами, в іншому ж разі – ще більше тонути у злиднях.

Утім, для багатьох злидарювання чи заможність є свідомим вибором. Адже якщо злидні постають фаткором розлучення у родинах, то бідність, із якою можна впоратись лише гуртом, може стати міцною запорукою сімейного життя.

У творі змальовуються родини, у яких покоління тісно-тісно пов’язані, передусім завдяки безперестанним зусиллям жіноцтва до збереження віковічних традицій. Анна Герман із тонким знанням справи зображає боротьбу за владу поміж свекрухами й невістками, або люті сімейні сварки, здебільшого через надмірне вживання алкоголю. Вона вправно викриває ці біди і натякає, що підвищення рівня освіченості значно зарадить лихам.

Герман не згущує чорних фарб і не малює ідилічний портрет сучасної України. Вона упівголоса, але не криючись розвінчує корупцію, пристосуванство, наживання на іноземних коштах, через низку громадських організацій – усе, що гнітить народний дух і труїть душу народу. Таким чином, твір потужний не лише оригінальною манерою письма і високою мистецькою вартістю, він іще й заклик до рідного народу – взяти себе в руки й далі будувати своє майбутнє – а чи стане воно кращим, залежить від участі в ньому кожного.

м.Брюссель

_20141111_13525807